Людська гідність - це головна цінність кожної людини, з якої випливає основний принцип і особливо всіх інших: повага, ставлення, яке показує, що людина гідна належності до людського роду. Права людини тісно пов'язані з поняттям людської гідності. Обидва поняття пов’язані таким чином, що одне неможливо зрозуміти без іншого.
Важливість прав людини та вимога поважати права всіх базується на понятті людської гідності. У цьому сенсі це вважається основою прав людини. Захисники прав людини та різних соціальних рухів звертаються до людської гідності, щоб виправдати свої вимоги та дії.
Поняття людської гідності також є центральним для католицького богослов'я та філософії св. Августина і Фоми Аквінського. Це особливо проявляється у роздумах і дискусіях щодо соціальної несправедливості, в суперечках про рабство та в формулюванні прав корінних народів домініканською школою Саламанки після іспанської колонізації в Латинській Америці. У цих контекстах визнання людської гідності «іншого» є не лише першим кроком, але й основним у процесі моральних і духовних змін, що визнає несправедливість утисків.
Нарешті, у минулому столітті, через його роздуми про гідність праці та права бідних, слід згадати, що Папа Лев XIII у своїй енцикліці Rerum Novarum 1891 р. Зароджує людську гідність як основний принцип розвитку сучасна соціальна доктрина Церкви. Пізніше цей підхід буде розвиватися наступними папами у своєму навчальному корпусі.
Поза церковним контекстом, поняття прав людини також відіграло свою роль у моральному дискурсі, особливо через філософську традицію Канта. На думку Канта, гідність перебуває в людстві лише настільки, наскільки воно здатне бути моральним. У правовому полі це поняття фігурує, зокрема, у Загальній декларації прав людини та в статті 1 Основного закону Німеччини, де також написано, що "людська гідність завжди буде недоторканною". Усі органи державної влади зобов’язані його поважати та захищати.
