Гуманізм є філософська течія, яка народилася в Італії в 15 столітті під час епохи Відродження, це рух заснований на значенні з людських істот, надаючи більшого значення критичного і раціонального мислення, перш за все забобони або догми. Шляхом її передачі знань шукали, що зробило людину одним предметом справді людським і природним.
З плином часу і завдяки технічним досягненням, прогресу торгівлі та зв’язку, який почав зароджуватися в 15 столітті, людина розпочала етап перетворення думок; це дозволило йому бачити далі будь-якої релігійної доктрини, надаючи більше значення людській частині. Саме звідти почали виникати такі рухи, як протестантизм, який розділив християнську церкву, розділивши її на католиків і протестантів, спричинивши зменшення її сили.
З сучасністю людина стала більше цікавитись розвитком науки та мистецтв, що спричинило важливі зміни в різних сферах, таких як художній ренесанс та відродження грецького та римського мистецтва.
Для гуманізму було характерно: мати свободу мислити поза всякими переконаннями. Сильна любов до природи. Він був зацікавлений у розвитку інтелекту, який передбачав здійснення науки, аналіз та інтерпретацію. Схильність до вивчення класичних мов, таких як грецька та латинська; розглядаються як основи сучасних мов.
Основною його функцією було історичне відновлення всіх дисциплін, що дозволило вивчити класичну античність та греко-римську філософію.
В освітньому контексті гуманізм сприяв великим змінам: жорстка модель викладання була витіснена індивідуальністю кожної людини та навчанням, зосередженим на навчанні людей, готових розвивати більш активну модель життя в рамках громадянської спільноти; особи, які мають впевненість у собі і здатні розрізняти добре і зло.
У літературній галузі гуманізм міг би швидше поширюватися завдяки винаходу друкарського верстата, його найбільшими попередниками були: Данте Аліг'єрі, Джованні Боккаччо та Франческо Петрарка.
